?

Log in

No account? Create an account
Легенди сучасного Львова
ugovit

Этой записью начинаю серию публикаций под эгидой "Легенди сучасного Львова".  Задача: базируясь на реальных историях, придать мифический налет происходящему и стилизировать с помощью галицкой колористики.


Суддя-колядник.

Мешкав колись у Львові суддя. Та був дуже вправний у службі, та чесний. Та мав малу ваду: любив різдвяні колядки співати. А то і нічого такого в тім нема. Кожен з нас полюбляє трохи після посту малого, третьої чарочки оковитої та смачної куті сісти, і з родиною заспівати. Але той суддя цілий рік колядки співав. Прийде буває до нього якісь позивач та й каже:

- Маєте справедливий суд чинити, над моїми кривдниками.

 А суддя йому відповідає:

-          Спочатку маю вам заколядувати. Не відмовляйте у задоволенні господарю.

Ясна річ усім не зручно, але мають слухати. А ще й до того співати наш суддя не дуже вмів. Голосом був обділений. То до басу сходить, до то попискує щось несамовите. Ще та арія. Можете собі уявити. Одним словом не Соломія Крушельницька, аж ні трохи.

 Одного разу завітав  до нього поважний пан, що був із терміновою справою. А суддя йому своє:

 - Маєте послухати як я «Нова радість» співаю.

- Та не маю часу на це, треба мерщій суд чинити.

- Прошу пана, але ви послухайте.

- Але ж зараз не Різдво, літо на дворі.

- А хіба це нам поміха, гарна пісня у любу пору року з душі як річка ллється.

- Досить жартів, маю клопіт.

- Ну давайте хоч «Накривайте столи»!

Знервований пан забрав папери зі столу, та грюкнув дверима.

-          Чого він отак зі мною. Хіба добра пісня, роботі завадить? Засумував суддя.

А той нервовий пан мав за кума головного генерала з Кийова. І зі своєю образою до нього телефонує. Каже:

- Що то у вас пан Генерал  на державних посадах варяти працюють?  У мене справа важлива, а він мені колядки співає.

- Ви куме не переймайтеся, може й дійсно людина хвора. Може йому до Кульпарківського Закладу треба, трохи мозковий стан відкоригувати.

Зібрав Головний Генерал всіх Генералів та говорить:

-          Одна справа на Різдво співати, а друге діло кожен день. Хіба то буде в країні ляд, як на своїй роботі всі почнуть цілий рік колядки співати? Зараз один заспівався, потім інші собі замість державної служби почнуть Віденську оперу влаштовувати.

І вирішили вони нашого суддю покарати, але хитро так щоб що жид носа не підточив.

Прислали до його кабінету перевдягнутого поліціянта, із торбою грошей. Він до пана судді заходить, вітається. Пан суддя своє:

 - Маю заколядувати.

- Прошу пана, із радістю послухаю ваш приємний спів.

Наш суддя від задоволення розходився співати. Усю свою репертуару перебрав. А чоловік сидить собі на стільчику і ніби судейському співу тішиться. Суддя у другий марафон заходить. А пан сидить, підспівує із насолодою, та ще й на біс просить. Дочекався вже поки суддя сам зморився, та каже:

-          Дякую вам пан суддя та мої овації, за ваш чудовий кончерт. І вам за це, як то прийнято, подаруночки різдвяні.

-          Ну що ви, хіба так можна, я просто вам хотів настрій підняти.

-          Беріть, від щирого серця. Не візьмете – ображусь.

 І свою торбочку пану судді під стіл підсуває. І тільки торба під столом зникла, як до кабінету молодики у чорних капелюхах забігають, рушниці дістають. А на маш.

-Що у торбі?

- То пан мені за мої колядки подарунки приніс.

- А ну відкривайте торбу!

Відкили, а у нєї повно грошей. Кажуть:

 - Ось так пан суддя, то ви хабарник. Нечесний суд чините та у злодіїв хабарі берете.

Бідний суддя не знає що й казати. Він ті гроші перший раз у житті бачить. Повезли його до Бригідок, та у сирі каземати запхали. Сидить суддя у тюрмі, сумує та думає:

- За що Бог таку долю послав? А хтось ще казав що українці співочий народ. Ось виявляється що я тут за традиції страждаю.

І від суму почав собі наспівувати. Все голосніше і голосніше. Та від децибелів тих стеля обрушилися у камері. Він побачив дюрку у даху і втік через неї. Кажуть після того його ще декілька разів поліціянти лапали, але він втікав від них постійно із за допомогою співу. Нарешті генерали зрозуміли що непереможна боротьба тія. Бо вони не з суддею, а із традиціями народними ворогують. А що народ без традицій? Дерево без коріння. І відпустили його.


Пробный запуск
ugovit
 Первая запись должна быть максимально лаконичной, предельно не информативной и отчасти идиотической.  Так что ограничусь этой строкой: Hello World! Программисты говорят, что это лучшее начало. Хотелось бы им верить.